Зустрінемося в цеху

«Зустрінемося в цеху» — повість у жанрі автофікшн про рік життя після початку повномасштабного вторгнення. Авторка разом із маленькою донькою повертається до рідного села на Покутті — до дому, родових історій і спільноти, які несподівано стають для неї місцем стійкості та взаємної підтримки. Щодня вона приходить у старий швейний цех, де між дзижчанням машинок, шумом теплодуйки, новинами з фронту, тихими перемовками й жіночим реготом, що проривається всупереч усьому, народжуються смішні й не дуже історії. А за ними — одкровення, довіра й те, що допомагає вистояти сьогодні. Ця книжка не про війну як подію, а про життя у війні — про час, коли звичний світ розсипається, а рішення доводиться ухвалювати без певності, що вони правильні, про втому і страх, втрати та пошук відповідей. Вагомою є тема материнства як стану додаткової відповідальності й вразливості. У тексті переплітаються сучасність і памʼять роду, особисті переживання та колективний досвід. Повість написана автентичним покутським діалектом і звучить як розмова — дотепна, щемлива, часом болісна, але гостро чесна. Вона лишає читача з відчуттям коріння під ногами та з тихим розумінням: іноді найважливіше, що можуть сказати люди одне одному, — проста обіцянка зустрітися завтра. Зустрітися в цеху.