Ненавидіти Адама Коннора

Хто такий Адам Коннор? Та просто мій новий сусід. Злегка відомий. Злегка розлучений. Ну і так — володар "Оскара" з обличчям, що кричить "поцілуй мене", і тілом, за яке навіть янголи б згрішили. Його п’ятирічний син — ходячий клубочок чарівності. Його тренування у дворі — безкоштовне фітнес-шоу з бонусом у вигляді голого торса. А його характер? Уявіть собі гібрид чарівного принца й саркастичного їжака. І якимось чином це… неймовірно звабливо. Я не збиралася влізати в його життя. Ну, можливо, трохи — зовсім ненав’язливо — підглянути через паркан. Або випадково з’явитися з печивом (і глибоким декольте). Але замість подяки — він викликав поліцію. Поліцію, Карл! Жодних побачень, лише в’язниця та мої розбиті ілюзії. І все ж… Його поцілунки — заборонені, як тістечка на дієті. Його голос — як шепіт з гарячого сну. І я, яка мала б триматись подалі, чомусь щоразу з’являюся поруч. Я — не героїня з книжки, не шукаю принца. Але що робити, якщо цей грішно красивий чоловік — єдина людина, з якою мені хочеться написати нову, абсолютно божевільну, щиро смішну й небезпечно романтичну історію?