Баби-онучки

Баби-онучки це книжка, що веде додому. До порога хати, де пахне сушеними паперівками, а вишиті подушки вкриті мереживною накидкою. До бабиного слова і рідної мови. Усі тексти звучать по-різному поліською, подільською, бойківською, слобожанською та іншими діалектами України. Та всі вони про досвід, який героїні цієї збірки змогли пронести через десятиліття, голод, втрати, війну й нові загрози. У час нинішньої російської агресії ці історії звучать як голос спільної пам яті, але, найголовніше як опора і сила, що допомагають нам усім вистояти сьогодні. ПРО ЩО ЦЯ КНИЖКА? * 32 різножанрові історії художні оповідки, спогади, молитва; тут і дорослі казки, і дитяча, і навіть верлібр тощо. Всі написані діалектами Полісся, Гуцульщини, Покуття, Бойківщини, Слобожанщини, Поділля, Криму та інших етнорегіонів України. * Жіночий досвід поколінь, де жінки стають тими, хто передає, і тими, хто приймає. * Культурна мапа України, створена не архівами, а живими голосами. Баби-онучки це художня збірка, написана говірками з різних куточків України, у яких ми всі впізнаємо знайомі інтонації, улюблені слова, запахи й спогади про свій дім. Тут бабусі ліплять пироги по-миргородськи , варять мамалигу в чавунчику, печуть пляцки за переписами з пожовклих зошитів, а найперше хвилюються, аби всі були ситі. А коли все впорано, сідають на ґанку й починають говорити: про роботу на станції й розвантажені вагони, про те, як голодували, вишивали маленьким хрестиком, садили цибулю, молилися за життя, проживали війну, починали все спочатку знову і знову. Бо треба жити. Жити так, шоб аж вогóнь під ногáми горі в. Слова, як пацьорки, фіґлі, більонкий, оброді тиса, бинда, жужалка, минута, теперка, рундук, хвартух, времня, ґаблі, нашинський, хранити слова, що переходять від баби до онучки, як тонка невидима нитка, що тягнеться з прадавніх віків аж дотепер. Мова як оберіг, мова як спільність, мова як дар і як тиха відповідь на одвічне запитання: А чія ти? .