Діалоги, яких не було

Телефонний апарат, за допомогою якого актор-невдаха, який грає роль Фернандо Пессоа, мріє довірити свої страхи й тривоги Луїджі Піранделло ( Синьйора Піранделло просять до телефону ); в лікарняній палаті б ється у відчаї чоловік, що переживає непоправну втрату близької людини ( Час тисне )... В обох цих п єсах одним із героїв є загадковий девтерагоніст, чиясь неможлива або недосяжна присутність, що водночас є відсутністю. Той, другий (відповідно привид чи труп) сприймається як предмет бажання і як супротивник, котрий своєю смертю уникнув вирішального, смертельного поєдинку. Однак через того, другого монолог протагоніста намагається збагнути власну суть і впіймати хоча б осколок своєї особистості у розбитому дзеркалі буття. Таким чином розкривається самотність сучасної людини: бідолашного, жалюгідного Нарциса, на якого ніхто не дивиться, та й сам він не спроможний розгледіти навіть себе самого. Як у двох химерних моментах істини , коли бик не виходить на арену і тим самим виставляє на посміховище тореро, у цих Діалогах, яких не було тема самотності набуває суперечливого звучання і викликає тривогу, ніби в очікуванні відповіді або смішка, які так і не пролунають, щоб заспокоїти чи виправдати протагоніста.