Прощавайте, Ґабо і Мерседес. Ґабріель Ґарсія Маркес і Мерседес Барча. Історія кохання у спогадах їхнього сина

ІСТОРІЯ ОСТАННІХ ДНІВ ОДНОГО З НАЙВИЗНАЧНІШИХ ПИСЬМЕННИКІВ XX СТОЛІТТЯ ҐАБРІЕЛЯ ҐАРСІЯ МАРКЕСА Прощавайте Ґабо і Мерседес це короткі мемуари, написані Родріґо Ґарсія за кілька років після смерті його батька у квітні 2014 року. Спогади охоплюють цей останній сумний і важкий період хвороби великого письменника та розповідають про життя родини й медичні обставини, що передували його смерті. Родріґо почав писати мемуари через потребу зрозуміти, що відбувається, але він знав, що не опублікує їх, поки жива мати. Мемуари відчиняють родинні двері і дозволяють читачам побачити приватне життя родини зсередини, де ми зустрічаємо не письменника, а батька та коханого чоловіка. А ще цей емоційний і зворушливий текст приправлений чудовим почуттям гумору, яке допомагає переварити весь біль, смуток і самотність, закладені в текстах Родріґо. Видання буде доповнене фотографіями з сімейного архіву сім'ї Маркеса. ЧОМУ ВАРТО ПРОЧИТАТИ КНИЖКУ ПРОЩАВАЙТЕ, ҐАБО І МЕРСЕДЕС. ҐАБРІЕЛЬ ҐАРСІЯ МАРКЕС І МЕРСЕДЕС БАРЧА. ІСТОРІЯ КОХАННЯ У СПОГАДАХ ЇХНЬОГО СИНА ? * Мемуари про останні дні життя одного з найвизначніших письменників XX століття, лавреата Нобелівської премії Ґабріеля Ґарсія Маркеса. * Видання буде доповнене фотографіями з сімейного архіву сім'ї Маркеса. * Ніжна та глибока історія про боротьбу людини за власне життя і прийняття неминучого, а ще про вміння відпускати, яким би сильним не було кохання. ЦИТАТИ: > Коли батькові було вісімдесят, я спитав, що він відчував. > > З висоти вісімдесяти років справді відкрива ється дивовижний краєвид. І > кінець уже близько. > > Тобі страшно? > > Мені безмежно сумно. > > Коли пригадую ці миті, мене щиро розчулює його відвертість, особливо зважаючи > на жорсто кість запитань. > Бать ко чудово розумів, що його свідомість вислизає крізь пальці. Він > наполегливо просив допомо ги, раз у раз повторював, що втрачає пам ять. > Надзвичайно важко бачити людину в такому тривожному стані й витримувати > нескінчен не повторення. Він казав: Я працюю з пам ят тю. Пам ять моє > знаряддя і сировина. Без неї я не можу працювати. Допоможіть . > Сто років самотності складаються з шести поколінь роду Буендіа, але йому > стало б матеріалу ще на два. Він вирішив не використовувати його через страх, > що роман вийде занадто довгим і обтяж ливим. Батько вважав строгу дисципліну > одним з підмурків роману, особливо коли йдеться про визначення форми і меж > оповіді. Він не погоджувався з думкою, мовляв, ця форма вільніша, а отже, і > простіша за сценарій або оповідання. Батько стверджував, що автор або авторка > рома ну неодмінно має скласти мапу, за його визна ченням, карколомної > географії роману .