Дзвінка. Українка, народжена в СРСР

У вас така гарна українська мова ви, мабуть, зі Львова? цю фразу головна героїня дебютного роману Ніни Кур яти Дзвінка чутиме безліч разів. І постійно долатиме чужі стереотипи стосовно себе і своїх земляків з українського Півдня. Ця книга про те, як це народитися українкою в СРСР, відчути на собі спочатку радянську пропаганду і мовну дискримінацію, а потім упередженість земляків з інших регіонів. Створити та втримати власну ідентичність Дзвінці допомагає сім я саме родинні історії та сімейне виховання сіють в ній зерна сумніву стосовно того, а чи варто вірити тому, що говорять у школі, пишуть в газетах і брешуть по телевізору. Дитинство головної героїні припадає на добу пізнього Брєжнєва і початку Перестройки , юність на розвал Радянського Союзу та сумнозвісні дев яності, а доросле життя на остаточне становлення Незалежності. Переїхавши до Одеси, Дзвінка має відстоювати свою інакшість в зросійщеному середовищі, а згодом в Києві та на Заході України має доводити, що вона така сама українка, як і ті, хто народилися по інший бік Збруча, її рідна мова українська, і на Одещині живуть українці. Герої книги розмовляють українською та російською мовами, подільським та галицьким діалектом і, звісно ж, суржиком. Там є такі слова, як клубніка , помидора , ґаблі , каляфьор і спіжарка . Все, як у нашому житті, такому багатому на непередбачувані обставини і різноманітні культурні коди. ЧОМУ ВАРТО ПРОЧИТАТИ КНИЖКУ ДЗВІНКА ? * Художній роман журналістки і письменниці про те, як починаючи з радянських часів і до сьогодні в нашому суспільстві спотворювалися питання української мови та ідентичності. * Майстерно та іронічно щодо реалій радянського часу, відтворює українсько-російські мовні колізії в Україні. ПРО АВТОРКУ: Ніна Кур ята українська журналістка та письменниця. Авторка трьох поетичних збірок. Сьогодні працює медіатренеркою та медіаексперткою. ЦИТАТИ: Отже, все просто. Говориш українською танцюй гопак, чого тобі ще? Читаєш зі сцени україномовні вірш не забудь український костюм, бажано ще й з віночком. Вважаєш українську рідною? Тоді виступиш на Дні рідної мови в бібліотеці якоїсь школи, за це поставлять одразу дві галочки у школі і в обласному відділенні Спілки письменників, яка туди тебе направила бо де ж іще знайти тих, хто може читати щось українською, як не там..? З "великих" людей у букварі намальовані Ленін і Гагарін. Про Леніна пишуть, який він хороший і мудрий, як він водив хороводи навкруг ялинки з дітьми і що вчився він на самі лише п ятірки. Ще писали про Шушенське і як він там дружив з мужиками і стріляв з рушниці качок. Про Гагаріна пишуть менше, але з Леніним їх поєднує одна серйозна річ: їх не можна малювати. Дзвінка якось захотіла намалювати портрет когось із них, і мама їй дуже серйозно сказала, що малювати Гагаріна не можна, а Леніна тим більше. От не можна і все, і не треба про це зайве питати. Нізя. Говорити українською означало одне з двох: або ти приїжджий з села, який не знає нічого, окрім телячої мови , або свідомий націоналіст, який провокує всіх на сварки. І тому в тролейбусі набагато безпечніше сказати закомпостируйте, пожалуйста, талончик , і далі писати собі в блокнотику якісь уривки віршів, що приходять по дорозі до університету, ніж спробувати хоча б наважитись щось сказати українською і дивитися, яка буде реакція.