Невпокій в культурі

У пізньому есеї Невпокій в культурі (1930), одному з найвідоміших, але й найскладніших своїх творів, Зиґмунд Фройд (1856 1939) досліджує динамічні та афективні основи процесу культури. В парадигмі другої теорії потягів та другої топіки структурної теорії психічного апарату він переосмислює і водночас поглиблює свої давніші міркування про виникнення і логіку культури й цивілізації. Концептуальним ядром є спостереження: розвиток культури неминуче пов'язаний з наростанням почуття провини. Пильно простежений також метапсихологічно виснуваний взаємозв'язок між культурно зумовленою відмовою від задоволення потягів, усамостійненням потягу смерті і вивільненням внутрішньої деструктивності. Невпокій в культурі один із найзначущіших психоаналітичних внесків до культурної антропології та один із найвпливовіших творів сучасності.