Самотність. Сила людських стосунків

Чому ми почуваємося все більш самотніми, якщо сучасні технології покликані нас об єднати? Це питання вирішив дослідити колишній високопосадовець і один з найголовніших лікарів у США Вівек Мурті. Він опитав багатьох людей, які почуваються самотніми, і визначив, що стоїть в основі цього болючого стану та як його можна подолати. У цій книзі він вмістив справжні життєві історії про те, як в основі депресивних розладів, жорстоких вчинків, залежностей, стресових ситуацій вдома і на роботі стоїть саме самотність, покинутість і бажання, щоб тебе помічали. Впоравшись із майже хронічною проблемою самотності, яка тільки шкодить нашому здоров ю та соціальним зв язкам, можна буде глобально подолати нетерпимість, нетолерантність та зробити людей у світі і справді пов язаними. І не штучно, за допомогою технологій, а якісно - завдяки усвідомленню кожним своєї ролі щодо інших. ЦИТАТИ З КНИЖКИ Про самотність та усамітнення: > Самотність визначається нашим внутрішнім рівнем комфорту. Саме це відрізняє > самотність від усамітнення. Коли нам самотньо, ми нещасні й прагнемо позбутися > цього емоційного болю. На противагу до цього, усамітнення це стан мирного > перебування сам на сам із собою чи в добровільній ізоляції. Це чудова нагода > для самоаналізу і можливість поспілкуватися із собою без того, щоб нас > відволікали чи турбували. Усамітнення підсилює розвиток нашої особистості, > креативність та емоційний комфорт, дозволяючи нам розмірковувати, > відновлюватись і поповнювати запас життєвої енергії. Упродовж тисячоліть > монахи й аскети в різних духовних традиціях прагнули усамітнення як можливості > для самозаглиблення і поновлення зв язку з божественним. На відміну від > самотності, усамітнення не обтяжене соромом. Це радше сакральний стан. > Усамітнення теж може трохи лякати, навіть жахати, оскільки воно дає випірнути > на поверхню як позитивним, так і негативним думкам та емоціям. Кімната, у якій > ми зустрічаємося зі своїми демонами, не завжди буде тим місцем, куди ми > зайдемо добровільно. Але саме в цій боротьбі ми опрацьовуємо проблеми, > прояснюємо свої почуття і налагоджуємо комфорт із самими собою. Тоді > налагодження комфорту в усамітненні це невіддільна частина зміцнення нашого > зв язку із собою, а отже, й уможливлення нашого зв язку з іншими. > Парадоксально, але факт: усамітнення захищає від самотності. Про вплив хронічної самотності: > Коли ви хронічно самотні у дитинстві чи дорослому віці, самотність > просочується глибоко у ваш спосіб мислення. Вона забарвлює ваші думки > практично про все, особливо про ваш характер. Ви уявляєте себе невдахою. > Переживаєте, що вам буде самотньо, навіть коли ви в компанії людей. А > найдеструктивніше те, що ви ставите під сумнів свою цінність, думаючи, що з > вами щось фундаментально не так і тому вам так болить. Про дружбу: > На жаль, багато людей плутають дружбу з діловими стосунками, вбачаючи в людях > джерело соціального або професійного статусу чи матеріальних благ. Доктор > Роналд Шарп, який викладає курс літератури про дружбу в Вассар-коледжі, > нарікав на цю плутанину у своєму інтерв ю 2016 року. У дружбі найголовніше не > те, що людина може для вас зробити, а те, хто ця людина і ким ви обоє можете > стати у присутності одне одного, сказав він. І додав: Поняття не робити > нічого, просто проводити разом час нині стало свого роду втраченим > мистецтвом . Створювати перепони для взаємності може й самотність. Бо коли ми > самотні, нагальна незадоволеність власних соціальних потреб може ускладнювати > для нас розуміння, шанування і реагування на потреби інших навіть якщо це > наші друзі. У своєму інтерв ю 2017 року журналу The Atlantic Джон Качіоппо > пояснив, що самотність може зробити нас занадто нетерплячими, зацикленими на > собі й поглинутими власним емоційним станом. Тому, навіть коли при зустрічі з > близькими друзями, якщо ми самотні й занадто довго були наодинці із собою, то > можемо мимоволі перегнути палицю, розмовляючи трохи швидше й довше, ніж за > звичайних обставин, бо ми прагнемо почуття зв язку.