Маленькі пташині серця

КНИГА УВІЙШЛА ДО ДОВГОГО СПИСКУ БУКЕРІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ З ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ 2023 РОКУ > Роман Маленькі пташині серця це поетичний дебют, який майстерно переплітає > теми родини, дружби, походження, упереджень і травм із психологічною гостротою > і дотепністю. > > Журі Букерівської премії 2023 року Санді Форрестер живе з сім єю в мальовничому Озерному краї північно-західної Англії. Вона не така як всі: деякі справи вирішує значно ретельніше за інших людей, у визначені дні мусить їсти тільки білу їжу, п'є лише газовані напої та уникає годинника. Вона має старий підручник з етикету, який допомагає орієнтуватися в різних життєвих ситуаціях, а коли щось іде не за планом, звертається до своєї сицилійської фольклорної скарбнички. Єдине, що Санді не в змозі контролювати, свою розумну і вперту доньку-підлітка Доллі, яка ось-ось випурхне із сімейного гнізда на волю. Коли поруч оселяється яскрава і харизматична пара Віти і Ролло, життя Форрестерів набуває яскравих кольорів. Сусіди порушують майже всі правила Сандей, але водночас поруч з ними вона вперше почувається потрібною. Але за їх чарівністю приховано щось значно темніше Адже Санді має те, про що Віта мріяла все життя, доньку. ЧОМУ ВАРТО ПРОЧИТАТИ КНИЖКУ МАЛЕНЬКІ ПТАШИНІ СЕРЦЯ ? * Психологічна драма, що розгортається на кожній сторінці роману, це унікальна можливість поглянути у внутрішній світ людини з аутизмом. * Проникливий портрет матері, яка приходить до розуміння сенсу любові, материнства і власної ідентичності. * Важливе нагадування про те, чому прийняття себе це найголовніше для свободи. * Увійшла до довгого списку Букерівської премії з художньої літератури 2023 року ЦИТАТИ: > Світ це лише низка кімнат, до яких я помилково потрапляю. І мені ніколи не > дають достатньо часу, щоб заспокоїтися, натомість кличуть в іншу кімнату, яка > вимагає якоїсь іншої, незрозумілої мені поведінки. > Я не заздрю здатності інших людей до адаптації, вона мене тривожить. Їхній > розум схожий на спійману рибу виблискує, бореться й перебуває у вічному та > безглуздому русі по колу. Такі, як я, пливуть далі, незважаючи на навколишні > течії. > Я народилася з непереносимістю шуму і світла, а також із жагою до дотиків та > запахів. Робота з рослинами добре допомагає мені давати раду, хай і тимчасово, > моєму сенсорному дисбалансу. > Людей на картинах легше розуміти, аніж людей у житті. Їх можна розглядати як > завгодно довго й не переживати про надмірний чи неадекватний зоровий контакт. > На картинах повсюди є підказки про цих людей і їхні наміри, тоді, як у житті > їх легко пропустити. А деталі, які найбільше привертають мою увагу, > виявляються незначними та оманливими. Того вечора я дивилася на Віту й бачила > гарне волосся, тонкі зап ястки в золотих ланцюжках браслетів і привітну > усмішку. Я не помітила, як її рука стискала руку моєї доньки та як пильно вони > дивилися одна на одну. Звісно, художник хоче, щоб на картині була помітна уся > незручна правда, яку він вкладає у привабливий образ. У житті ж часто усе > навпаки. > Мене завжди дивувала широта людських смаків. Я хочу робити вибір з обмеженої > кількості варіантів, щоб необхідність вибору не приголомшувала мене. Тому > обираю найпростіше, найлегше і найменш кольорове. Потреба уникати повторень, > шукати щось нове і яскраве для мене незбагненна. Утім прагнення людей до > різноманітності мене зворушує, бо я бачу в цьому демонстрацію надії чи навіть > віри. Що б це не було, мені його завжди бракувало, хоч я й хотіла його > пізнати. Оця дитяча віра, що десь там є щось, що ти іще не спробував, щось > краще сукня, будинок чи страва пізнати та розсмакувати це зможе лише той, > хто шукає, хто не припиняє пошуків.