Я забула труси

Я забула труси Майї Тульчинської це смішний путівник життям Звичайної Української Жінки. Смішний, бо ми, жінки, часто намагаємося сміятися, коли нам боляче, а надто коли стикаємося з несправедливими очікуваннями або приниженням тільки через те, що народилися в жіночому тілі. Сміх для нас є терапією, він допомагає нам іти по життю, незважаючи ні на що: народжувати і виховувати дітей, турбуватися про себе, будувати стосунки з чоловіком, робити карʼєру. Це наша пігулка, яка допомагає пом якшити біль. Сміх це наш захист, коли на очах мали би з явитися сльози. Майя Тульчинська пише про мізогінію, про місячні, про синдром самозванки, про нерівність у суспільстві так, щоби ми від душі посміялися над цим і щоби цей сміх дав нам сили змінити власне життя та життя інших жінок на краще. На сторінках цієї книжки ви неодмінно впізнаєте себе й близьких собі жінок. Я писала цю книжку, щоб разом з вами посміятися і над побутовими дурощами, і над всякими нашими жіночими бздурами, і навіть над серйозними речами, з якими ніби й не жартують. Та якщо з серйозного хоч іноді не поглузуєш, можна і дахом поїхати. А нам дах потрібен на місці, і жити нам ще треба довго. От сміх нам в цьому і допоможе! Майя Тульчинська ОБЕРЕЖНО! В людей, які вважають, що фемінізм це погане слово, а також у всіх, хто страждає на клінічні вади почуття гумору, нестачу іронії та хронічну серйозність, ця книжка може викликати непоправні розлади картини світу! Приблизно раз на пів року зазвичай на Новий рік та на восьме березня чи не кожна українська жінка щось собі обіцяє. Влізти у ті самі джинси, які носила ще на першому курсі університету, почати здорово харчуватися (і бажано не відвареною курятиною й броколі без солі), перестати обирати чоловіків, які категорично не підходять з першого погляду, не ходити з душею нарозхрист. Середньостатистична українська жінка врочисто стає перед дзеркалом і клятвенно собі обіцяє нарешті сісти на шпагат, стрибнути сторчголов із парашутом, відрізати коси, відростити волосся (може, навіть і під пахвами!), сходити до стоматолога, косметолога і хірурга а може, навіть на побачення, а не лише в супермаркет. Ще обіцяє собі купити вже ті туфлі, лягати спати до опівночі, змащувати руки кремом і не посипати голову попелом. Приблизно 5% із цього навіть десь колись стається. Хоча здебільшого все ж таки ні. Бо хочеться мати час не лише на шкільні батьківські чати, робочі дзвінки й вирішення усіх можливих авралів на вогняних велосипедах. Дуже хочеться, щоб часу вистачило ще й на те, щоб просто бути собою. І в бутті собою, в цьому шаленому бутті жінкою хочеться нарешті почуватися просто щасливою і задоволеною.