Нікого немає в лісі. Історії про людей, будівлі і психіатрію

Ця книжка розповідає про психіатрію через призму окремих історій, розказаних самими героями: про те, як жити з тим чи іншим розладом, як лікуватися і працювати у психіатричних лікарнях, як дбати про рідних, які мають психіатричні діагнози. Такі свідчення нерозривно пов язані з особистостями оповідачів, з їх багатогранними я тож ці історії в першу чергу про людей, а не про хвороби. Ще одна тема, яка виступає тлом і контекстом до ділення складна і суперечлива історія психіатрії, і зокрема її відображення в архітектурі, яка стає дзеркалом суспільних і медичних настроїв. Чи чути звук дерева, що падає у лісі, якщо нікого немає поруч? це запитання запрошує стати свідками: уявно переступити поріг психіатричної лікарні, вислухати чужі переживання, побачити, як вони перестають бути незрозумілими і відлякуючими, стаючи натомість частинами загальнолюдського досвіду. ЧОМУ ВАРТО ПРОЧИТАТИ КНИЖКУ НІКОГО НЕМАЄ В ЛІСІ ? * Збірка есеїв та художніх репортажів на тему історії та сучасності психіатрії, ментального здоров я та його порушень у медичному, соціальному, філософському та культурному контекстах. * Через свідчення окремих людей авторка розповідає складну історію психіатрії та психічних розладів, пояснює останні не лише з наукової точки зору, а й показує, як вони вплетені у культуру, духовність і світосприйняття, що зрештою стають не чимось невідомим і страшним, а частиною загальнолюдського досвіду. * Торкається табуйованих тем, відтворює справжнє життя медиків і пацієнтів психіатричної лікарні. * Авторка професійна лікарка-психіатриня, що торкається табуйованих тем, відтворює справжнє життя медиків і пацієнтів психіатричної лікарні. Книжка написана на основі її персонального досвіду. ЦИТАТИ: > Невідомий/Невідома так зазвичай пишуть на титульній сторінці історії > хвороби, якщо про особу немає жодної інформації. Таке часто трапляється у > психіатричних лікарнях: людину привозить карета швидкої , поліція чи просто > небайдужі перехожі, їй очевидно потрібна допомога, але з собою не має жодних > документів, вона не може назвати свого імені або ж називає стільки різних імен > і прізвищ, що, найімовірніше, кожне із них є вигадкою. Її шпиталізовують, > лікують, а далі починається майже детективна робота з пошуку хоча б когось, > хто б міг щось про неї знати, її рідних людей, які, якщо пощастить, також > шукають її. У кращих випадках таки вдається когось знайти, але трапляється, що > людина так і залишається Невідомою і осідає у лікарняному відділенні, як у > чистилищі, без можливості рухатись кудись далі. Проводить тут роки, > десятиліття, день за днем, аж до самої смерті, до спочинку під хрестом із тим > же написом Невідомий/Невідома, а з відомого тільки дата смерті. > Депресія не тільки розлад психіки, вона впливає і на тіло. Через неї стає > фізично важко рухатися або ж навпаки в поєднанні з нестерпною тривогою вона > спричиняє безцільну метушливість, хаотичність, яка не має іншої мети, як > зменшити внутрішню напругу. Людина не може їсти (або ж їсть надто багато), не > може спати (або ж спить по шістнадцять годин), не може відчути свого тіла (або > ж перебільшено чутлива до всіх його внутрішніх процесів, що навіює віру в > існування якоїсь смертельної недуги). Ті, кого вона спіткала, стають схожими > на казкового Кая, якому друзки із зачарованого дзеркала потрапили в око та > серце: світ, люди, майбутнє, вони самі бачаться їм через призму химерного > скла, і ніхто не може переконати у зворотному: я сам (чи сама), нікого немає > навколо. > Немає якогось універсального рецепта, як скерувати пацієнта до психіатра так, > щоб це не образило. Єдине, що можна, це бути людиною і розуміти, що поруч із > тобою так само сидить людина, яка має почуття і якій важко. Яка злиться не > тому, що вона погана чи поганий ти, а тому, що їй тепер дуже і дуже складно в > житті, і вона себе перестала відчувати взагалі. Тому важливі довірливі > стосунки, варто говорити так, як є, не приховувати діагнозу: ваші симптоми не > пояснюють не тому, що я поганий лікар, не тому, що у вас щось невідоме, а > тому, що вони мають іншу причину. І вам треба більше відпочивати, гуляти, > приділяти часу собі.